КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

Курс Правознавство

ЛЕКЦІЯ № 2

Право в системі соціальних норм

 

 

Розробила:

доцент кафедри, к.ю.н. Кутовая І.Е.

 

 

Луганськ

ЛЕКЦІЯ № 2

Право в системі соціальних норм

План

  1. Сутність і соціальна цінність права
  2. Право й інші соціальні регулятори
  3. Джерела права та їх види
  4. Система права й система законодавства
  5. Правовідношення: основні характеристики
  6. Правомірна поведінка й правопорушення
  7. Основи юридичної відповідальності

 

Мета лекції:сформувати уявлення про право, визначити поняття й ознаки права, з’ясувати соціальне значення права, розкрити сутність і види джерел права, схарактеризувати поняття й структуру системи права, порівняти систему права й систему законодавства, сформувати уявлення про правовідносини, їх структуру, розкрити зміст правосуб’єктності особи, визначити сутність правомірної поведінки і правопорушення, порівняти їх значення в суспільстві, встановити зв’язок між правопорушенням й юридичною відповідальністю, з’ясувати соціальну цінність правової культури

 

Основні поняття:право, джерело права, правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт, норма права, інститут права, галузь права, система права, систематизація законодавства, правовідношення, правоздатність, дієздатність, деліктоздатність, юридичний факт, правомірна поведінка, правопорушення, склад правопорушення, юридична відповідальність, правова культура

Література

1. Алексеев С. С. Государство и право: Начальный курс. М., 1993.

2. Венгеров А. Б. Теория государства и права. М., 1998.

3. Комаров С. А. Общая теория государства и права. М., 1995.

4. Общая теория права и государства /Под ред. В. В. Лазарева. М., 1994.

5. Правознавство: Підручник / В.Ф. Опришко, Ф.П. Шульженко, С.І. Шимон та ін.; За заг. ред. В.Ф. Опришко, Ф.П. Шульженко. – К.: КНЕУ, 2003. ­­– 767 с.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник: Пер. з рос. – Х.: Консум. 2001. – 656 с.

7. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. М., 1995.

 

Сутність і соціальна цінність права

Поняття права

У сучасній юридичній науці термін "право" використовується в декількох значеннях.

По-перше, правом називають соціально-правові домагання людей, наприклад право людини на життя, право народів на самовизначення і т.п. Ці домагання обумовлені природою людини й суспільства й вважаються природними правами.

По-друге, під правом розуміється система юридичних норм. Це – право в об'єктивному змісті, тому що норми права створюються й діють незалежно від волі окремих осіб. Даний зміст вкладається в термін "право" в словосполученнях "українське право", "трудове право", "міжнародне право" і т.д.

По-третє, названим терміном позначають офіційно визнані можливості, які має фізична або юридична особа, організація. Так, громадяни мають право на працю, відпочинок, охорону здоров'я, майно і т.д., організації мають у своєму розпорядженні права на майно, на діяльність у визначеній сфері державного і громадського життя і т.п. У всіх цих випадках мовиться про право в суб'єктивному змісті, тобто про право, що належить окремій особі – суб'єкту права.

По-четверте, термін "право" використовується для позначення системи всіх правових явищ, включаючи природне право, право в об'єктивному і суб'єктивному змісті. Тут його синонімом виступає термін "правова система". Наприклад, існують такі правові системи, як англосаксонське право, романо-германське право, національні правові системи і т.д.

У якому змісті вживається термін "право" в кожнім випадку, варто вирішувати виходячи з контексту, що звичайно не викликає утруднень.

Треба пам'ятати також, що термін "право" вживається й у неюридичному змісті. Існують моральні права, права членів суспільних об'єднань, партій, союзів, права, що виникають на підставі звичаїв, і т.д. Тому особливо важливо дати точне визначення поняття права, установити ознаки і властивості, що відрізняють його від інших соціальних регуляторів.

У юридичній науці вироблена безліч визначень права, що розрізняються в залежності від того, що саме в правових явищах приймається за головне, саме істотне. У таких випадках мовиться про визначення сутності права.

У навчальних цілях значну цінність представляють визначення, в яких формулюються специфічні ознаки права. З їх допомогою право виокремлюється з інших соціальних явищ. Разом з тим для більш глибокого розуміння права необхідно також усвідомити неспецифічні ознаки, однакові для права й суміжних з ним феноменів.

Право має закономірні зв'язки з економікою, політикою, мораллю й особливо глибокі зв'язки з державою. Усі ці зв'язки так чи інакше виражаються в його ознаках.

Варто розрізняти ознаки і властивості права. Ознаки характеризують право як поняття, властивості – як реальне явище. Ознаки і властивості знаходяться у відповідності, тобто властивості відображаються і виражаються в понятті права в якості його ознак. Філософи не безпідставно затверджують, що будь-яке явище дійсності має незліченну безліч властивостей. Тому в поняття включаються ознаки, що відображають найбільш істотні його властивості.

На основі визнання загальносоціальної сутності права можна сформулювати наступне визначення.

Право – це обумовлена природою людини й суспільства і выражающая свободу особистості система регулювання суспільних відносин, який властиві нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу.

Ознаки права

Розглянемо найважливіші властивості (ознаки) права, що характеризують його як специфічну систему регулювання суспільних відносин.

Нормативність. Право має нормативний характер, що ріднить його з іншими формами соціального регулювання – моральністю, звичаями і т.д. Права, які має кожна людина або юридична особа, не довільні, вони відмірені й визначені відповідно до діючих норм. Деякі правові теорії (наприклад, у теорії нормативізму) властивість нормативності визнають домінуючою й право визначається як система юридичних норм. При такому підході права фізичної або юридичної особи виявляються всього лише результатом дії норм і як би нав'язуються їм ззовні.

У дійсності має місце протилежна залежність: у результаті багаторазового повторення будь-яких варіантів поведінки формуються відповідні правила. Знання сформованих правил полегшує людині вибір вірного рішення щодо того, як їй варто вчиняти в тій або іншій життєвій ситуації.

Цінність розглянутої властивості полягає також у тім, що в нормативності виражається потреба утвердження в суспільних відносинах нормативних основ, пов'язаних із забезпеченням упорядкованості громадського життя, руху суспільства до свободи, згоди й компромісу в суспільному житті, захищеного статусу автономної особистості, її прав і свободи поведінки.

Інтелектуально-вольовий характер права. Право – прояв свободи й свідомості людей. Інтелектуальна сторона права полягає в тому, що воно є формою відображення соціальних закономірностей і суспільних відносин – предмета правового регулювання. У праві відображаються і виражаються потреби, інтереси, цілі суспільства, окремих осіб і організацій. Підкреслимо, що ці потреби, інтереси й цілі звичайно суперечливі, а іноді й протилежні. Право ж виражає соціальний компроміс на засадах справедливості й розуму. Історично в праві відбувається боротьба двох тенденцій, оскільки його джерела лежать у суспільстві й державі. Становлення права завершується лише з гармонізацією зв'язків між ними. Право робиться розумним, знаходить інтелектуальний характер.

Право є прояв не тільки інтелекту, але і волі людей, тому що в ньому визначається їх майбутня поведінка, з його допомогою реалізуються суб'єктивні інтереси і потреби, досягаються намічені цілі. Вольовий початок права потрібно розглядати в декількох аспектах. По-перше в основі змісту права лежать соціально-правові домагання окремих осіб, їх організацій і соціальних груп, і в цих домаганнях виражається їх воля. По-друге, державне визнання даних домагань здійснюється через волю компетентних державних органів, тобто формування права здійснюється волею суспільства й держави. По-третє, що регулююча дія права можлива лише за "участю" свідомості і волі осіб, що реалізують юридичні норми.

Забезпеченість можливістю державного примусу. Це специфічна ознака права, що відрізняє його від інших форм соціального регулювання: моральності, звичаїв, корпоративних норм і т.д. Держава, яка має монополію на здійснення примуса, являє собою необхідний зовнішній фактор існування і функціонування права. Історично право виникло й розвивалося у взаємодії з державою, спочатку виконуючи головним чином охоронну функцію Саме держава додає праву найвищою мірою цінні властивості: стабільність, строгу визначеність і забезпеченість "майбутнього", що за своїми характеристиками наближається до "сущого", як би стає частиною існуючих. Право, таким чином, розводить границі стабільності, визначеності, а отже, і рамки свободи в сфері соціального життя.

Формальна визначеність. Варто помітити, що формальна визначеність до деякої міри властива й іншим нормативним системам. Так, корпоративні норми закріплюються в статутах, положеннях і інших нормативних актах. Релігійні норми-заповіді формулюються у священних книгах. Однак у перерахованих випадках форма відповідним правилам надається не державою, а іншими організаціями (суспільними, релігійними). Держава, на відміну від них, додає праву загальнообов'язкове значення, зводячи право в закон, додає йому офіційну форму вираження.

Системність. Право являє собою складне системне утворення. В даний час у світлі нових підходів до розуміння права особливу значимість здобуває розподіл його на три елементи, на природне, позитивне і суб'єктивне право. Перший елемент – природне право, що складається із соціально–правових домагань, зміст яких обумовлено природою людини й суспільства. Найважливіша частина природного права – права людини, або, інакше кажучи, можливості, що суспільство й держава здатні забезпечити кожному громадянинові. Другий елемент – позитивне право. Це – законодавство й інші джерела юридичних норм, у яких одержують офіційне державне визнання соціально-правові домагання громадян, організацій, соціальних груп. Третій елемент – суб'єктивне право, тобто індивідуальні можливості, що виникають на основі норм позитивного права і задовольняють інтереси й потреби його власника.

Сутність права

Сутність – головне, основне в розглянутому об'єкті, а тому її з'ясування являє особливу цінність у процесі пізнання.

Право побудоване на трьох "китах". Це моральність, держава, економіка. Право виникає на базі моральності як відмінний від неї метод регулювання; держава додає йому офіційність, гарантованість, силу; економіка – основний предмет регулювання, першопричина виникнення права, тому що це та сфера, де моральність як регулятор знайшла свою неспроможність.

Моральність, держава й економіка – зовнішні умови, що викликали право до життя як нове соціальне явище. Специфіка права полягає в тому, що в центрі його знаходяться окрема людина з його інтересами й потребами, його свобода. Звичайно, свобода людини історично підготовлюється всебічним розвитком суспільства, найважливіших його сфер – духовної, економічної, політичної. Однак саме в праві й через право свобода закріплюється і доводиться до кожної людини, до кожної організації.

Викладене дозволяє зробити висновок, що право має загальносоціальну сутність, служить інтересам усіх без винятку людей, забезпечує організованість, упорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв'язків.